Синекоп O.С.

КПІ

ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ОСВІТНЬО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Процес виховання складний і багатогранний. Сотні літ невтомної праці педагогів над проблемами виховання не пройшли марно і залишили нам у спадок безцінну скарбничку ідей та принципів навчання та виховання, які є актуальними і втілюються у життя сьогодні. Серед таких педагогів почесне місце на освітянському просторі займає просветителька Софія Федорівна Русова. Одним з найважливіших принципів виховання на її думку є те, що «все виховання дітей має бути позначене мистецтвом» [10, 26].

Театралізована діяльність є важливою рушійною силою у навчальному і виховному процесі. Саме через театралізовану діяльність впроваджується в життя цей принцип С.Ф.Русової, який дозволяє вирішувати два завдання: навчати та виховувати. Особливе місце театралізована діяльність займає на уроках англійської мови у молодших школярів. Перші кроки вивчення іноземної мови є важкими як для педагога, так і для дитини. Щоб перетворити процес навчання на ефективний, цікавий і творчиий вчимо через гру та уроки театру. Урок перетворюється на своєрідний ігровий майданчик, де кожен (і педагог, і дитина) має певну роль та діє за певних умов, правил. Театралізована діяльність на таких уроках виступає як унікальний засіб збагачення мовленнєвого досвіду дітей, розвитку зв’язного мовлення, тобто вона дає можливість одночасно розв’язувати різні мовленнєві завдання, а саме: зв’язність – у сюжетоскладанні, образність та інтонаційну виразність – у виконавчій діяльності, збагачення й уточнення словника – у процесі засвоєння і відтворення текстів, вправляння в різних видах творчих завдань. За словами Софії Русової ‘драматизація словом тепер стала живим засобом розвитку дітей’[14, 115]. Діти вивчають фрази та речення англійською, які потім нанизуються у висловлення, а згодом переростають у мовленнєвий потік. Їх мовлення стає правильним, зрозумілішим, виразнішим і емоційно забарвленим. Так наприклад, розуміючи сюжет казки ‘Turnip’, діти розмовляють з інтонацією прохання про допомогу. Але інтонація розмови змінюється, коли перед глядачами з’являються персонажі ‘Little Red Riding Hood’ Вовк та Червона Шапочка в третій дії. Все це співвідноситься з розумінням тексту та включає узгодження власних дій з діями інших дітей, усвідомлення колективного характеру дієтворення. Так формується комунікативна компетенція. В процесі гри розвивається діалогічне й монологічне мовлення. У мовленнєвотворчій діяльності діти використовують різні типи зв’язних висловлювань задля розв’язання конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснення казкових діалогів тощо). Всі відпрацьовані дітьми діалоги та монологи у виставі звучать так, начебто це їх рідна мова. Така природність й динаміка мовлення може бути досягнена тільки за умов гри.

Мистецтво гри для дітей – це життя, зі своїми радощами, прикрощами, переживаннями і досягненнями, де дитина вчиться спілкуванню, певним нормам поведінки. Гра тільки зовні видається безтурботною і легкою. Насамперед вона вимагає від гравця максимум енергії, розуму, самостійності. Це справжня напружена праця. Коли діти вперше отримують роль, вони інтуітивно відчувають її. А саме: бачуть рухи, надають певної інтонації своїм реплікам, намагаються обіграти ситуацію. Граючи, діти вірять в те, що залишаючись у класній кімнаті, вони живуть у лісі, пливуть по морю, працюють на городі та інше. Особливістю гри є комбінація та взаємозв’язок образу, ігрової дії та слова. Але в розвитку і відображенні фактів і подій оточуючого життя величезна роль належить уяві. Саме силою уяви створюється ситуація гри, образи, відтворені в ній, можливість співвідносить реальне, звичайне з видуманим, що робить гру привабливою, тому діти і люблять її. Якщо дітям подобається роль, вони швидко перевтілюються в образи. Звичайно не всі ролі позитивні і не завжди діти хочуть грати негативних персонажів. Багато що залежить від педагога. Безсумніву, вчитель має бути тонким психологом та авторитетною людиною. Велике значення в розвитку гри-драматизації, в засвоєнні характерних рис образу й відображення їх в ролі має зацікавленість в ній самого педагога, його вміння користуватись засобами художньої виразності при читанні чи розповіді. Правильний ритм, різноманітні інтонації, паузи, деякі жести роблять образи живими та близькими дітям, збуджують бажання грати. Тільки за цією умови розподіл ролей буде успішним. Нещодавно грали виставу ‘Hats and monkeys’. Серед персонажів були: автор, Джек, мавпи. Здавалося, що можуть виникнути проблеми з розподілом ролей. Але ознайомивши учнів з змістом, послідовністю подій, їх розвитком, ролі були розподілені успішно. Цікавий сюжет спонукає дітей до гри. Гра-драматизація сприяє художньому розвитку, підвищує пізнавальну активність дитини і за словами С.Ф.Русової ‘гра робить з дитиною те, що вода з камінчиком’[23, 75]. Важливу роль в спектаклі відіграє музика, яка надає емоційне забарвлення сюжету, акцентує увагу школярів на окремих кульмінаційних епізодах і естетично виховує. Діти вчаться слухати музику. Іноді музичні фрагменти співпадають з танцювальними та з окремими фразами. Це виконувати складно, але виглядає красиво й динамічно. Як правило, вони успішні.

Одже, мистецтво театра на уроках англійської мови дозволяє педагогу вирішувати освітньо-виховні завдання:

-формує комунікативну компетенцію;

-розширює світогляд, тренує память, вчить виражати свої почуття у слові, жестах, міміці, інтонації;

-виявляє рівень художньо-естетичного сприйняття, певні знання, навички, здобуті раніше в умовах спеціально організованого навчання.

Література:

1. Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.